Моя, чисто робоча поїздка в Китай, безумовно не могла  обійти стороною одне з найцінніших скарбів цієї країни і мого серця – ЧАУ-ЧАУ.

                З однієї сторони, з точки зору китайців, мій інтерес до СОБАКИ – не більше, чим чудернацька, малозрозуміла примха. Люди з індустріального східного побережжя Піднебесної відповідали на мої розпитування досить відстороненно і делікатно, тільки через виховання і небажання образити чудного гостя.

                Але зовсім інша картина була в гірських районах, де мої пошуки сприймалися зі щирим інтересом. Люди намагались допомогти мені якнайбільше і показати свою тисячолітню гордість і цінність з найкращої сторони..

 

Отже, якщо коротко:

----------------------------------------------------------------------------

 

                Я знайшла три кровні лінії чау, які мають чіткі особливості і відрізняються між собою. Безумовно, в деяких місцях вони часто змішуються, але я розповім Вам про ті лінії, які мають свої стійкі особливості, закріплені віками....

               

Перша:             Червоні та махаонові собаки передгір’я Тибету.

 

                Ріст : приблизно 53-56 см, досить важкий кістяк. В той же час, вони дуже рухливі; складається враження, що в середині собаки натягнута пружина, яка надає особливої чіткості рухам.

                Особливості шерсті: жорстка, остьова, достатньо довга, але рівномірна по всьому тілу, мало пухової шерсті. Однотонного окрасу, найчастіше навіть без найменшого переходу в тонах. Ці райони характерні  запиленістю та постійними пісчаними вітрами. І дуже цікаво, що саме така будова шерсті дозволяє чау залишатися чистими навіть після самих сильних буревіїв.

                Ще один цікавий момент – в Китаї земля пісчана і майже червоного кольору, тому  червона собака практично не помітна на ній, що служить відмінним маскуванням. Декілька разів я була реально здивована, наскільки собака вміє злитися з землею...

                Голова масивна. Морда дуже широка, але обтічної форми, без складок. Одним словом – піску і пилюці ніде зачепитись... Очі – миндалевидні, нахмуреність брів також має дуже практичне примінення- прищурена собака добре бачить, але в той же час її очі захищені від сухого колючого вітру...

                Особливості: собака з яскраво вираженими охоронними якостями. Недовірлива до всіх людей, але в той же час немає  активної агресії або самостійної атаки, нападає тільки в крайніх випадках і то, спочатку декілька раз лякає та попереджає. Ні разу не бачила агресії між двома собаками, навіть чужими – обидві старанно роблять вигляд, що крім нього самого, навколо більше нікого немає...

Цікавий момент: кормлять собак рисом з овочами, м’яса небагато, але воно достатньо жирне. Крім того, всі місцеві собаки активно поповнюють свій раціон мисливством на щурів, мишей та інших невеликих звірів, рептилій та великих комах.

                Ціняться : великі, врівноважені собаки, яскраво червоного кольору зі швидкими точними рухами.

                Не вважають за чау: собак любого світлого  кольору. Називають їх : „ вицвівша душа” або „ бліда душа”.

Місцеві  часто вбивають агресивних  цуценят або яскраво домінантних собак.

 

Друга лінія :             Червоні, чорні, сірі ( голубі) чау гірських районів.

 

Якщо перша породна група вразила мене  зовнішнім виглядом і незвичайною миттєвою реакцією, то гірські чау – дуже своєрідні собаки, які залишили незабутній слід в моєму серці в першу чергу характером і внутрішньою енергією.

 

Опишу спочатку зовнішній вигляд :

47-53 см, коренасті, широкі, середньої костистості, фізично сильні, з дуже (!) міцними зв’язками, широким поставом передніх та задніх лап. Морда більш коротка ніж у передгірних собак, але так само без складок. Великий широкий ніс. Очі добре видимі і не глибоко посаджені. Дуже маленькі вуха, з круглою ( як у ведмедя) формою. Короткий хвіст. Об’ємна грудна клітка. Міцна спина ( мені прийшлося прикласти немало зусиль, щоб рукою пригнути спину хоча б на пару сантиметрів)...

Шерсть більш довга і дуже густа.  Нарівні з остю, дуже багато пуху, що виправдовують відчутні добові коливання температури. Явно виражена грива, Багато шерсті на лапах. Я бачила чорних і темно-сірих собак.

Собаки високо-переді. Просто  нереально, як легко та спритно вони  вилазять на схили та метрові кам’яні загорожі, і так само, ніби граючись, спускаються по крутим скелям.

Контактні, цікавські до навколишнього світу, але достатньо обережні. Абсолютно не агресивні, та кардинально міняються в сумерках. Цікава особливість : якщо ти встиг подружитися з чау ще засвітла, то автоматично попадаєш в її охороняєме коло ввечері та вночі.  Якщо ж ні – чекай мовчазної атаки, без лишнього шуму та попередження.

Гірські чау – собаки-привиди. Вони завжди поруч, в полі зору, але в той же час ти їх не відчуваєш і не чуєш. Рухаються безшумно, як кішки. Немає лишніх рухів, використовують найменшу можливість щоб лягти. Дуже енергетично – економні.

В раціоні – набагато більше м’яса, ніж в собак передгірної лінії. Але так само активно полюють на все, що можна з’їсти за один раз.  На мої очах  сука чау, різким стрибком в сторону,  автоматично, спіймала передніми лапами жабу. Але їсти її не стала – уважно понюхала і залишила. Як потім виявилось, жаба не зовсім їстівна...

Місцеві з гордістю розповідають, що одна чау з легкістю справиться з вовком і здатна вижити після сутички з декількома.

Собак в горах на прив’язі не тримають. На це є дві причини: по-перше, прив’язана собака це легка здобич для хижаків, по-друге, якщо чау прив’язана, яка з неї реальна допомога в мисливстві чи в охороні господаря ?

Гірські чау – повноцінні члени сім’ї, окремі з них –  шановані,  і це дуже кидається в очі !

 

Третю кровну групу я встигла оцінити лише поверхнево, але, тим не менше, передаю свої враження :

Руді, світло руді, темно пісчаного кольору чау з більш короткою, досить жорсткою остьовою шерстю, є під шерсток, так само густий але короткий.

Собаки невисокі ( майже наш класичний стандарт, десь 46-52 см), середньої костистості, навіть ( на мій погляд) тонкуватої кості, але дуже жилисті. Можна сказати - вузькогруді. Помітні кути задніх кінцівок, але рухи пружинні, короткі і незвично швидкі та ритмічні. Високо переді. Коротка широка шия ( в принципі, як і у всіх решта). Голова менша ніж в гірських чау, але морда так само коротка і широка. Очі невеликі, глибоко посаджені. Вуха розміщені не широко, не маленькі, достатньо гострі і кінці вух м’якуваті ( через будову).

Ці чау складчасті по спині, шиї, грудях і голові.

До людей – нейтральні і стримані, всіма силами намагаються уникнути прямого контакту, але, якщо людина настирна, терпеливо все зносять. В той же час, я була свідком відкритої агресії між двома чужими собаками, що, як виявилось, не рідкість і є рисою характеру.

Тримають їх на прив’язі або в закритих дворах.

Не ціняться : собаки чорного кольору, найменший вияв  боягузтва до інших собак або звірів ( навіть через мірна обережність трактується як слабість)....

 

---------------------------------------------

Спробую тепер передати свої враження про мілкі особливості будови тибетського чау в порівнянні до собак, яких ми бачимо щоденно.

 

 

Зв’язки.

Сказати, що аборигенний чау дуже витривалий – нічого не сказати. Повторюсь, що стала свідком просто неймовірної спритності, з якою гірські собаки можуть пробиратися по схилам і скелям. Безумовно, чау дуже економні в розтраті енергії, і без особливої потреби козликом скакати не будуть, але....

Суглоби задніх ніг спрямлені, але все ж міцні та упругі. Немає навіть найменшого натяку на їх слабкість. Можна з ймовірністю сказати, що це САМЕ СИЛЬНЕ місце в Справжнього чау. До речі, така звикла для наших собак, особливо цуценят, поза , коли чау вивертають назад задні лапи „ жабкою”, жодного разу не попадалась мені на очі. І китайці, у відповідь на мої розпитування, здивовано потискали плечима ( правда, не виключаю, що я просто не могла зрозуміло задати питання ).

Передні лапи  дуже рухливі та сильні, ними собака активно підтягується, коли вилазить наверх. Це дає подвійну силу, адже передні лапи працюють на рівні з задніми...

До речі,  те, що чау втягують кігті, ні для кого не секрет, але в гірських собак Китаю це майже натуральна кошача хватка, яка дивиться дуже незвичайно і містично...

Отже, якщо коротко, мої враження про побачене :

 

Справжня Чау – надзвичайно сильна та витривала собака, нічого спільного з декорацією чи іграшкою. Нічого спільного с важкою в утриманні та вирощувані твариною, нічого спільно з агресивним, непередбачливим чи неврівноваженим псом.

Якщо наші чау завжди викликають в мене приємну усмішку, захоплення і бажання обійняти, то Справжня  ЧАУ викликає ПОВАГУ, відчуття прихованої сили, НАДІЙНОСТІ та ПАРТНЕРСТВА !...

 

З шаною та повагою !

Олександра Береговенко.

Древнє місто Львів, Галичина, Україна, 2008 рік.